О, Пречисто, благодаті повна...

Поглянувши в церковний календар на місяць грудень, зауважимо ряд християнських свят дуже шанованих в українському народі. Серед них важливе місце посідають свята, присвячені Божій Матері. Це свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, яке святкуємо 4 грудня, та свято Зачаття св. Анною Марії, яке відзначаємо 22 грудня. Ці свята мають особливе значення для кожного християнина.

Від події Зачаття св. Анною Марії розпочинається історія спасіння людства в Новому Завіті. Святі Йоаким та Анна до глибокої старості не мали дітей. З цього приводу вони дуже переживали, адже бездітність в той час трактувалось в кращому випадку, як те, що Бог не благословив це подружжя, а в гіршому випадку, як кару або й прокляття. Та невдовзі Бог виявив своє благословення для святого подружжя. Анна зачала в дуже похилому віці, що для людського розуму було неможливим. Проте, що в людей не можливе, те у Бога можливе. Сталося чудо, чудо зачаття, непорочного зачаття. Ця подія носила знаменний характер, адже вказувала, що зачата дитина є дарована Богом і покликана для особливої місії. Так і сталося. Всемогутній Бог підготовляв дорогу, якою прийшов у світ Його єдинородний Син Ісус Христос. Ця особлива дитина – це Богородиця Приснодіва Марія, яка від імені всього людства сказала Богові “так” і прийняла Його. Позбавлена первородного гріха в непорочному зачатті, Богородиця стала початком нашого спасіння, Вона стала матір'ю Господа Нашого Ісуса Христа, матір'ю Церкви, матір'ю всіх християн, що заступається за нас повсякчасно перед Богом. В подяку за великий дар св. Анна пообіцяла віддати дитину на служіння Богу.

Почитання правди про непорочне зачаття Пресвятої Богородиці своїм корінням сягає далекого 7 століття, коли на Сході вводиться літургійна відправа на честь Діви Марії. З часом вчення про Непорочне Зачаття поширювалось. На Заході літургійне почитання Непорочного Зачаття появляється значно пізніше, в 11 столітті, в Англії, а згодом поширюється по всій Європі, часто зустрічаючи спротив від супротивників. Так тривало до 19 століття, а в 1854 році папа Пій ІХ проголосив догму про Непорочне Зачаття. “В першій миті свого Зачаття, з ласки й привілею Всемогутнього Бога й з уваги на заслуги Ісуса Христа, Спасителя людського роду, Діва Марія була збережена від усякого пороку й первородної вини”. Божа любов не є такою, як наша, вона в самому осередку знищеного світу переносить створіння до його джерела. Вона робить з Марії наймилішу, найпривабливішу із сотворінь. Таку, в якій Бог може оселитись, а відомо, що Бог у грісі не може перебувати. Тому вона є Непорочно зачата, що є тріумфом Божої ласки і милосердя.

Минуло кілька років, як з Божої волі у бездітних Йоакима і Анни народилася донька Марія. Батьки дуже любили свою єдину дитину, та разом з тим не забували про свою обіцянку віддати її до єрусалимського храму на службу Богові.

З давніх часів при цьому храмі жили посвячені Богові жінки та дівчата. Їх називали “доньками Господа”. Там вони навчалися Господнього закону, слухали і співали псалми, брали участь в релігійних урочистостях. Крім цього, вони ще пряли, шили, ткали чудові килими і вишивали різні речі для святині та священиків.

Коли настав час відвести Марію до храму і посвятити Господу, Вона, як послушна донька своїх батьків радо погодилась сповнити дану колись обіцянку. Та не лише послух був причиною її бажання, Вона всім серцем любила Свого Бога і хотіла завжди бути з Ним і Йому служити. Назустріч вийшов священик Захарія, і Анна, доручаючи йому Марію, сказала: “Прийми сьогодні дитину, Богом мені дану, і введи її у храм Творця”. Марія тоді ще не знала, яку приємну та водночас нелегку місію їй доручить Господь – стати матір'ю Спасителя. ЇЇ вхід у храм став знаком того, що через певний час вже її тіло стане храмом, який прийме Сина Божого. Час перебування Марії в єрусалимському храмі був часом духовного приготування її тілесного храму.

Кожного року 4 грудня ми пригадуємо собі цю подію і радіємо, що Марія та її батьки були вірними Богові й доручили Йому все своє життя. Ця подія пригадує нам, що ми, як Марія теж покликані приймати до свого серця живого в Євхаристії Ісуса. Кожного разу, коли приходимо до храму готуймося прийняти Його, щоб і ми самі могли стати вмістилищем для Бога.

Особливе значення це свято має для дітей. Батьки постійно переймаються турботами про те, аби все щонайкраще дати своїм дітям: добру освіту, матеріальний добробут, фізичний і культурний розвиток, а часу для їхнього духовного зросту, який є визначальним для кожної особистості - не вистачає. Берімо приклад від святих Йоакима і Анни, які не ховали свою дитину, не тримали її біля себе і нікуди не відпускали, але самі привели її до храму. Господь звертався до своїх учнів, щоб ті не забороняли дітям приходити до Нього. Серця дітей, ще не засмічені мирським брудом та суєтою, вони чисті, щирі, відкриті, тож дбайте про те, щоб їхні серця наповняло добро, краса, любов. А Милостивий Господь бажає мешкати в кожному серці і чекає, коли ми скажемо “так” на його звернення. Пам'ятайте Христові слова: “Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство Небесне.” (Мт.19,14).

Підготував Юрій Мартинюк (Парафія Різдва Пресвятої Богородиці, м. Сургут, Тюменьська обл.)