Українська Греко-Католицька Церква |
|||||||||||||||||||||
Наші блаженні
|
|||||||||||||||||||||
|
|||||||||||||||||||||
Блаженний отець Зиновій Ковалик (18.08.1903 - 1941)Зиновій Ковалик народився 18 серпня 1903 р. в незаможній селянській родині в с. Івачеві під Тернополем. До вступу в монастир він працював вчителем молодших класів в сільській школі. З самого дитинства Зиновій мріяв про те щоб стати священиком, а коли остаточно відчув поклик до служіння Богові, вступив до Чину Найсвятішого Ізбавителя (оо. Редемптористи), де 28 серпня 1926 р. склав монаші обіти. Після цього настоятелі відправили молодого брата в Бельгію, де він відбував філософські та богословські студії. Після повернення на Україну, 9 серпня 1932 р. його рукоположили на священика. 4 вересня 1932 р. він ступив на батьківську землю в рідному селі Івачеві, щоб відслужити свою першу Літургію. На його приміційному образку були написані такі слова: „О, Ісусе, прийми мене із Св. Жертвою Твого св. Тіла й Крови. Прийми її за св. Церков, за моє Згромадження та мою Вітчизну ” . Христос прийняв ці слова як чисті, дорогоцінні перлини. Сам о. Зиновій, можливо, і не думав, що ці слова виявляться пророчими – у його мученицької смерті дев'ять років по тому. Після рукоположення о. Зиновій разом з владикою Чарнецьким їде працювати на Волинь. Молодий священик був радо прийнятий своїми співбратами. Він мав веселу вдачу, а до того ж красивий голос. О. Зиновій був чудовим співаком і справді «золотоустим» проповідником, і завдяки його апостольському запалу тисячі людей наверталися до Бога. О. Зиновій був великим шанувальником Пречистої Діви Марії, пропагував Її Материнське заступництво, якому його місії завдячують своїм надзвичайним успіхом. Після кількох років праці на Волині о. Зиновій оселився в Станіславі (теперішньому Івано-Франківську). Там він провадив місії як у самому місті, так і по навколишніх селах. Перед радянською окупацією в 1939 р. о. Зиновій переїхав до Львова, де оселився в монастирі редемптористів на вул. Зіблікевича (Івана Франко), виконуючи обов ' язки економа монастиря. За часів першої радянської окупації щонеділі в який-небудь з церков чи то Львова, чи то його передмістя, священик сповіщав Слово Боже. В час, коли галичан охоплював страх, можна тільки дивуватися безстрашності о. Зиновія. Більшість проповідників працювали таємно, намагалися у своїх проповідях уникати сучасних проблем і лише закликали до вірності Богові, але о. Ковалик не страшився прямо й відкрито виступати проти різних проявів безвір'я, які дедалі більше поширювалися через більшовицьку пропаганду. Такі проповіді сильно впливали на слухачів, але в той же час були вельми небезпечні для проповідника. Але о . Зиновій у своєму запалі обороняти правду Божу і гідність свого народу не зупинявся ані перед погрозами ворогів, ані перед пересторогами приятелів по Чині. На всі прохання своїх співбратів вважати на слова о. Ковалик мав лиш одну відповідь: “Якщо такою буде Божа воля, то я радо прийму і смерть. Та як проповідник не буду ніколи кривити своєю душею” Не менш важливим місцем проповіді була для о. Зиновія Ковалика сповідальниця. Тут каяник переживає свою особисту зустріч з милосердним Господом. Тут сподівається отримати ліки на свої духовні недуги. І як важливо, щоб в тих хвилинах правди і покори йому товаришував мудрий побожний сповідник, що Божим Словом освітить його душу та вкаже шлях до виходу з кризи. Про отця Ковалика свідчать, що він був саме таким сівачем Божого слова в сповідальниці. Зі спогадів про нього: “Відбута в нього сповідь була великою поміччю для душі, а уділені науки вбивалися раз на все у пам'ять. Він прекрасно надавався як сповідник до сіяння Слова Божого між байдужими інтелігентами” . Більшовицька влада вирішила знищити ревного і щирого проповідника. Він був заа рештований в церкві при монастирі на вулиці Зіблікевича 20 грудня 1940р. під час проповіді на честь Непорочного Зачаття Божої Матері. Настоятель монастиря і співбрати неодноразово робили спроби з ' ясувати долю арештованого, але марне. Тільки в квітні 1941 р. вони довідалися, що о. Зиновія тримають у в ' язниці на вул. Замарстинівській (так звані «Бригідки»). Протягом свого шестимісячного ув ' язнення він виніс двадцять вісім тяжких допитів. Тричі його перевозили для допитів в інші місця, а одного разу його було побито так, що о. Зиновій стікав кров ' ю і після того тяжко занедужав. Протягом усього часу свого ув ' язнення о. Зиновій Ковалик не припиняв апостольської праці. В камері розміром 4,20Х3,50 м перебували 32 в'язні, без жодного ліжка, стільця або лавці… Керуючись наміром скріпити в'язнів у вірі та підтримати в надії о. Зиновій Ковалик щоденно вимовляв із ними молитву на вервиці, сповідав їх, в неділю відчитував літургійні молитви. Протягом цілого місяця травня кожного дня служив для в'язнів молебень до Пресвятої Богородиці, а на свято Богоявлення Господня порадував їх літургійним освяченням води. Крім того, о. Зиновий провадив із ними духовні заняття і катехизацію та в притаманний йому юморістичний спосіб розповідав їм різні історії на релігійні теми. Співв ' язні любили о. Ковалика за його веселу, дотепну вдачу, повну апостольського духу, і це не дивно, адже саме цим людям більше за все потрібні були розрада і надія. В 1941 році, коли німецькі війська почали наступати на Львів, енкаведісти, не мавши можливості забрати арештованих із собою і не бажаючи залишати їх на волі, почали розстрілювати в ' язнів . Але розстріляти о. Зиновія їм здавалося недостатньо. Його довго і страшно катували, а потім, пригадавши йому його проповіді про розп'ятого Христа, енкаведісти на очах усіх в ' язнів розіп'яли отця на стіні тюремного коридору. Коли до Львову увійшли німецькі війська, вони відчинили усі тюрми, щоб прибрати гори трупів, які вже почали розкладатися. Люди кинулися шукати своїх рідних и знайомих. За спогадами очевидців, найбільше жахнулися вони виду розп ' ятого священика, в його розпорений живіт кати засунули мертву недоношену дитину. Отець Зиновій Ковалик накреслив дорогу апостола Христового, дорогу уподібнення до свого Вчителя. Через криваву жертву довершилося найвище уподібнення до Божественного Вчителя, коли місіонер міг визнати з апостолом Павлом: “Я розп'ятий з Христом. Живу вже не я, а живе в мені Христос” (Гал 2, 19-20).
|
|||||||||||||||||||||
| Головна | Наші парафії | Наші новини | Наші блаженні | Катихизм| Молитовник | Духовні науки | Гостьова | Пишіть нам | | |||||||||||||||||||||